Карпатська мольфарка

– Я вам можу розказати про сто людей яким вона все передбачила і не знаю ні одного кому передбачення не збулося! Навіть не сумнівайтеся ні на секунду! Вона знає все!

Петро в одній руці тримав паперовий стаканчик з кавою, а в іншій кусок картоплі-фрі. Його англійський акцент був жахливий, він довго підбирав слова.

– В нас в горах багато мольфарів, віщунів і всяких відьом. Але такої сили ніхто не має. Люди чекають тижнями щоб попасти до неї. Але вона приймає не всіх.

Джек Шелбі розумів акцент Петра. Він вже мав багато знайомих українців. Він взагалі добре розрізняв сотню акцентів англійської мови.

Крім них двох за столиком кафе на заправці був ще Андрій Кушнір. Лише дві години тому Петро зустрів двох інших в аеропорту і тепер віз їх в село в Карпатах.

– А ти сам до неї ходив, тобі вона щось передбачила?

Петро пожвавішав.

– А моя машина, як вам, подобається? – Петро з гордістю показав рукою в бік парковки де стояв новий позашляховик, яким вони тільки що приїхали. Джек і Андрій звернули увагу на авто. Його рівень не відповідав зовнішності і статусу Петра. Він аж ніяк не виглядав як успішний бізнесмен. – Я заробив гроші на цю машину завдяки мольфарці! Я запитав її про майбутні футбольні матчі і зробив ставку. Я виграв! Я поставив всі свої гроші і заробив у п’ять разів більше!

– Вона і футбольні матчі передбачає? – Джек дивувався кожній новій історії.

– Так, вона знає все! Але не все і не кожному розповідає. Ця мольфарка сама вирішує з ким побачитися.

Джек глянув на Андрія.

– Я вже місяць слухаю ці історії. Одна краще іншої. Я надіюсь витрачений час буде того вартий.

Андрій, який переконав Джека приїхати в Україну до віщунки розумів, що несе певну відповідальність. Але прийняв цей ризик. Його кар’єра в інвестиційній компанії в США була тепер повністю залежна від цієї поїздки.

– Я б не звертав увагу на віщунку десь з української провінції. Але інформація що надходила була все неймовірнішою. Там дійсно щось є. Вона дійсно бачить майбутнє. І сам перевірив вже два рази. Ти знаєш про мої успішні шорти на ринку алюмінію.

– Так, це було епічно. – Джек допив кока колу – сьогодні ми дізнаємося більше. Коли буде той хлопець з інформацією?

– Він приєднається до нас в самому селі – відповів Андрій.

Андрій найняв приватного детектива з місцевих, щоб дізнатися більше про легендарну місцеву віщунку і мольфарку. Цього вимагав Джек. Він не вірив у магію і містику. Йому треба було розумне пояснення надзвичайних здібностей, які йому описав Андрій.

– Він написав мені, що підготував досьє і має логічні відповіді для вас.

Джек не чекав чогось особливого від цієї поїздки. Він був досвідченим бізнесменом та інвестором. Не могло бути і мови про віру у магію. Розповіді Андрія зацікавили його. Як і його дивний успіх в декількох ставках на фондовому ринку. Крім того, Джек ще не був в Україні. Тому вирішив зробити собі невеликі канікули, подивитися нову для нього країну, а заодно глянути на цю легендарну місцеву особистість.

Завершивши перекус на заправці троє чоловіків продовжили свою поїздку. Польовий ландшафт швидко змінився на смерековий ліс та гори, які чим далі ставали вищими.

– А ще один випадок був десь ва місяці назад. – Петро продовжував розповідати різні історії про мольфарку – Начальник поліції з області прийшов до неї запитати де йому краще купити новий будинок. А вона сказала, що він може забути про це і що йому залишилося жити максимум два тижні. Той чоловік одразу почав бігати по лікарях, але вони нічого не знаходили. А через два тижні він п’яний розбився на автомобілі. Як вона могла це знати? Звідки?

– Дійсно, звідки – повторив Андрій і додав – Я б не вірив у ці історії якби сам не мав з нею справу.

– Не можу дочекатися коли її побачу, – додав Джек.

– Але зараз це вже не так просто. Може треба буде чекати, – повідомив Петро трохи винувато.

– Хіба в нас немає домовлено про зустріч?

– Домовлено. Але це як повезе. Її помічник скаже нам коли можна іти.

Тим часом автомобіль в’їхав в центр гірського села. Там було повно людей, життя аж кипіло.

Петро обвів рукою навколо:

– Бачите скільки людей?  Це все до неї! З’їжджаються з усіх околиць і навіть з інших регіонів. Всі хочуть знати майбутнє! Чекають тижнями!. Місцеві готелі і кафе ще ніколи так не заробляли! Село ожило.

– І вона всіх приймає?

– Ні, вони через помічника переказують хто для чого прийшов. А вона потім може передати з ким хоче зустрітися. Не з усіма, звичайно. Багато приходять хворих, шукають зцілення. Таких вона відправляє в лікарню і каже, щоб не морочили їй голову. А вони все одно сидять і чекають.

Джек з цікавість роздивлявся околиці з вікна автомобіля.

–  Я сподіваюсь ця поїздка варта потраченого часу.

– Диму без вогню не буває. В ній дійсно щось є – сказав Андрій.

Чоловіки під’їхали до кафе в центрі села.

Петро сказав:

– Тут ми будемо чекати, поки вас покличуть.

Вони не встигли вийти з авто як з-за рогу будинку виїхав чоловік на велосипеді і під’їхав прямо до них.

– Пані мольфарка вас чекає.

– Саме зараз? – здивувався Петро.

– Звідки ви знали коли ми приїдемо? – додав Андрій.

Чоловік на велосипеді закотив очі. Йому набридло коли люди задають дурні запитання.

– Їдьте за мною. Я покажу дорогу.

Авто повільно покотилося за провідником.

– То вона з точністю до хвилини знала коли ми приїдемо? – з сміхом запитав Джек – Я вже починаю вірити в її надприродні сили.

– Я надіюся це лише початок, – додав Андрій.

– А наш детектив, хіба ми не мали зустрітися з ним перед походом до віщунки?

– Він написав повідомлення, що буде пізніше сьогодні. Вже мусимо обійтися без нього.

– Цей Іван, який на велосипеді, він сам був сільським диваком. А тепер став помічником у мольфарки. – Петро змінив тему і показав на провідника на велосипеді. – Він ще від малого всякими дурницями займався, то птахів фотографував, то скарби Довбуша шукав. Дуже непутящим був, не шукав заробітків як всі нормальні хлопці. Мама дуже бідкалася. А тепер він вже напевно найважливіша людина в селі! Помічник мольфарки!

– Хм. – сказав Джек.

– Цікаво. – підтримав Андрій.

Обабіч дороги, якою повільно рухався автомобіль постійно зустрічалися люди, переважно втомлені, відпочивали сидячи на землі або сперті на паркани.

– Всі ці люди хочуть до неї попасти. Думають, якщо близько підійдуть до хати, то зможуть якось впроситися.- Петро зітхнув, – Але більшість з них повернуться додому ні з чим.

Хатина мольфарки знаходилася на ізольованому пагорбі. Останній кілометр треба було пройти пішки. Провідник Іван залишив свій велосипед біля воріт і далі ішов пішки трохи попереду від трьох чоловіків.

Петрові захотілося поглузувати з провідника.

– Іване, а тобі мольфарка платить за роботу? Як вона з тобою розраховується?

Іван повернувся, глянув на Петра з під лоба, але нічого не сказав. Пішов далі.

Петро схилився ближче до двох інших і тихо з смішком почав розповідати, що мольфарка використовує Івана не лише як помічника, а і в інших справах. Ніхто не бачив щоб у неї були інші кавалери. Очевидно, що Іван на цю роль найкраще підходить. Але чи було це так ніхто насправді не знав.

Вже недалеко від будинку Іван повернувся до чоловіків, показав на Джека і сказав:

– Далі лише ви. Вони хай почекають тут.

Петро одразу заперечив:

– Ей, а хто буде з англійської перекладати?

– Так, потрібен перекладач. Джек говорить лише англійською.

Іван знову закотив очі щоб продемонструвати як його всі задовбали своїми претензіями і запереченнями. І сказав:

– Лише цей чоловік.

Іван та Джек підійшли до будинку, але не зайшли в двері, а обійшли його. На задньому дворі була бесідка і відкривався надзвичайний вид на гори. Вони зайшли в бесідку.

Жінка на вигляд більше тридцяти років стояла біля мольберта і малювала картину – гірський пейзаж. Вона вдивлялася в краєвид і наносила мазок. Жінка була одіта в зручний домашній одяг і зовсім не так як мала би бути одіта особа наділена магічними силами.

Джек не знав як привітатися, українського привітання він не знав, а англійською було якось недоречно. Зовнішній вигляд жінки його здивував.

– Хелло містер Джек. Як доїхали? – запитала мольфарка.

– Ее. Доїхав гарно. Лише зміна часових поясів дається в знаки.

– Так-так. Але ви ж до цього вже звикли. Чи не так?

– У вас відмінна англійська. Я зовсім не очікував.

– Це не останній сюрприз який вас тут чекає.

– Я саме для цього прибув. Я надіюсь ви мене здивуєте.

В Джека з’явилося дивне відчуття, що ця людина йому знайома. Ніби з якогось дуже далекого минулого. Це було якесь ледь вловиме відчуття, навіть не виникло природнього в таких випадках запитання «де я бачив цю людину?».

– Ви не проти якщо я буду малювати? Ця наша зустріч буде короткою.

– Я не проти. Малюйте, будь-ласка. У вас гарно виходить. Вибачте, як я можу до вас звертатися?

– Мене звуть Анна.

– Ви не схожа на той образ місцевих віщунок та знахарок який я знаю.

– Так. Я і не намагаюся. Ви ж не очікували побачити скляну кулю і бабцю у хустині з люлькою?

Мольфарка Анна продовжувала видивлятися гірський краєвид та наносити мазки на свою картину. Вона лише зрідка поглядала на свого гостя.

– Ви сказали, що наша зустріч буде короткою. Чому ви так вирішили?

– Зараз вас цікавить лише одне питання – чи дійсно в мені є щось особливе, чи це правда про передбачення майбутнього. Ви хочете переконатися в цьому. А далі у вас можуть бути якісь пропозиції. Тому, давайте, пропонуйте свій спосіб перевірки.

– То ви, Анно, вже прочитали мої думки і знаєте що я хочу?

– Хіба я не права? У вас немає якоїсь конкретної проблеми. Ви лише хочете знати чи можна мене використати у своєму бізнесі.

– Ну, ні. Тобто, не зовсім так. Я хотів …. відвідати Україну. І заодно мій колега Андрій порекомендував вас відвідати. В мене є певний запит.

– Так. У вас має бути підготовлений якийсь запит на передбачення. Щось таке, що без підготовки неможливо передбачити. Мабуть, щось з фінансового ринку. Щось невелике лише для перевірки моїх можливостей.

–  Е-е-е. Ви вже мене дивуєте. Читаєте мої думки, можна сказати. Ми дійсно могли б співпрацювати. Якщо ви можете працювати у цій сфері.

– Можу. Що ви хочете знати?

– Я мушу знайти гарний приклад, щоб ця перевірка була об’єктивною.

– Не треба ходити кругами. Ви вже точно маєте щось на думці. Ви обдумали це поки летіли в літаку. Кажіть.

– Гм. Ну добре. Сьогодні зранку за американським часом відбудеться вихід на біржу стартапу EnergyRing. Це компанія середнього рівня, відома переважно у вузькому колі людей своєї індустрії. Мене цікавить ваш прогноз про старт торгівлі. Чи виправдаються їх очікування?

– Це гарне завдання. Саме чогось такого я від вас чекала. Виключно практичність, без зайвого пафосу.

Мольфарка відклала пензлі та взяла в руки планшет. Щось поклацала на ньому та відклала на поличку.

– Почекаємо п’ять хвилин на опрацювання даних.

– Я радий, що свої прогнози ви берете не з голови. Це хороший знак. Значить у вас є якась система, швидше наукова ніж магічна.

– Це нічого не означає. Може я лише передала завдання по месенджеру до справжнього мага?

– А.. е.. . Я допускаю і такий варіант.

Анна взяла планшет знову.

– Я зараз все побачу, все передбачу, всю правду розповім. Моя магічна куля скаже тільки правду.

Джек почав відкривати рот від подиву.

– Тепер я виглядаю як мольфарка?

– А-а-а. Це ви так жартуєте. Гарний жарт.

– Ось прогноз для вас.  Сьогодні EnergyRing вийде на біржу. Торги відкриються на ціні 10 доларів за акцію, але ця ціна не протримається і 15 хвилин. В першу годину ціна впаде до 8 доларів, потім продовжить падіння і в на закритті торгів одна акція буде коштувати 5.50. Запуск буде визнано провальним, але компанія втримається. Через місяць ціна почне рости і через рік буде торгуватися на рівні 12 доларів за акцію.

– Овва. Дуже детальний прогноз. Цікаво. Я уявляв це трохи по іншому. Але ми перевіримо вже завтра. Хм, можу я спитати як…

Мольфарка взяла в руку пензлі.

– На сьогодні все. Прийдете завтра з вашими пропозиціями.

Джек почув кроки позаду себе. Це був Іван. Вираз його обличчя продемонстрував Джеку, що час іти і це не обговорюється.

Джек з Андрієм та Петром повернулися в село. В кафе в центрі села їх вже чекав приватний детектив Володимир.

Чоловіки сіли за столик. Володимир, колишній працівник СБУ та ветеран війни тепер займався розслідуваннями на замовлення. Він погодився зібрати інформацію про мольфарку. Джек хотів знати більше, щоб розуміти з ким він має справу.

Володимир почав розмову:

– То ви вже були в неї? Однозначно, вона чекала саме вас раз так швидко прийняла. Давайте, вгадаю. Вас здивувало, що вона не виглядає як всі інші місцеві мольфари, віщуни, знахарі. Правда?

– Так. Навіть натяку на спроби продемонструвати магію. Таке враження, що це не основне її заняття.

– Я зібрав для вас інформацію. Мушу сказати, що це було легко. Місцеві представники поліції та спецслужб вже давно мають папку з матеріалами на цю жінку. Вона одразу привернула увагу. Ніякої магії там немає. Але щось загадкове таки є. Її весь час намагаються взяти під контроль, заставити працювати на себе. Правда, це безнадійно. Виявилося, вона має компромат на кожного. Як тільки хтось хоче зробити собі вигоду то одразу отримує файл з компроматом та погрозу розповісти секрети на всю область. Ви розумієте, в кожного є секрети і вона всіх їх знає!

– То звідки вона бере всю цю інформацію? Особливо, дані для прогнозів?

– Точно ніхто не знає. Мій знайомий з місцевого СБУ сказав, що на серйозному рівні нею ніхто не займався. Вони кажуть, що вона все дізнається з планшета та комп’ютера. Але як саме, це ще неясно.

Андрій також уважно слухав:

– То хто вона така? Вона ж не місцева.

– Ні, не місцева. – підтвердив Петро.

Володимир вийняв папку з записами.

– Ось що я назбирав. Анна Лисенко, тридцять п’ять років, народилася в черкаській області. Ще в школі демонструвала високі результати в математиці і точних науках. Перемагала в національних олімпіадах з математики та фізики. Навчалася в КПІ на математичному факультеті. Захистила дисертації, має ступінь доктора математичних наук. Проживала в Києві, викладала в університеті. Спеціалізується на теорії імовірності та теорії ігор. За рік до війни продала все майно та переїхала сюди в Карпати. Не одружена і не була. Дітей не має.

Троє чоловіків уважно слухали. Уявний образ магічної мольфарки остаточно зник. Все це не мало ніякого відношення до карпатської магії, традицій, старих секретів. Якось воно не вписувалося в картину.

– Спочатку вона використовувала свої передбачення, щоб відлякувати місцевих надто цікавих чоловіків. Потім до неї почали ходити люди за порадою. Так і розійшлася слава про неї. Вона саме не докладала зусиль щоб стати знаменитою. Плати за свої послуги майже не бере. Особливо з бідних людей. Приймає не всіх.

– А Іван як до неї причепився? – Петра давно цікавило це питання.

– Помічник Іван, місцевий дивак. Ніхто точно не знає як він там опинився. Як і ніхто точно не знає, що він там робить. Свічки ніхто не тримав. Але точно ніхто ніколи не бачив, щоб в неї були якісь, так би мовити, побачення з чоловіками. Віднедавна вона найняла охоронну фірму, щоб не допускати нікого лишнього до будинку. Гроші в неї є, це перевірено.

– Цікаво, – сказав Андрій.

– Дуже цікаво, погодився Джек.

Володимир взяв інший стос листків з своєї папки.

– А тут ще дещо цікаве. Вона викупила декілька майнінг-ферм на початку війни. В основному на сході країни. Місцеві крипто підприємці тоді панікували, тікали з своїх міст і терміново шукали покупців на обладнання. Задокументовано декілька випадків, де саме вона купила потужні комп’ютерну техніку.

– Так. Це очевидно. Якщо вона робить свої передбачення на основі комп’ютерних розрахунків то в неї має бути потужний обчислювальний кластер. – Андрій вставив свій висновок.

– Мабуть так. Але де саме той кластер зараз точно не відомо. Тут його слідів не було.

– Думаю, десь біля потужних електростанцій. – знову додав Андрій.

Залишок дня чоловіки провели в барі. Вони намагалися говорити на різні теми, але весь час поверталися до розмов про мольфарку. Надто це все було цікаво і незвично. Інші відвідувачі бару також не мали більш цікавої теми.

Пізно ввечері Джек в своєму готельному номері згадав, що в США вже ранок. Він через смартфон перевірив стан торгів нової публічної компанії. Як і прогнозувала мольфарка Анна вихід на біржу для компанії EnergyRing виявився провальним. Торги відбувалися на рівні 6.50 доларів за акцію.

Джек переглянув дискусії в деяких закритих групах. Як завжди, дехто прогорів і журився про втрати, дехто заробив, бо так і очікував. Все було як завжди. З свого досвіду досвідчений біржовий гравець знав, що точно передбачити тут майже неможливо. Як їй вдалося?

Чоловік лягав спати з очікуванням вчорашнього дня. Він мусить дізнатися більше і знайти спосіб отримати цю технологію. Те, що це саме технологія , а не магія він був впевнений. І був радий цьому. Адже, неможливо перекупити магічні здібності та якісь індивідуальні особливості людини. А алгоритми та процеси можна перепродавати. Немає залежності від конкретної людини. Це добре.

Далі він почав обмірковувати скільки могла б коштувати така технологія. Чи хтось вже робив пропозиції? Скільки вона очікує? Чи вона взагалі поголиться продати? Вона вела себе так ніби може бути зацікавленою.

Вже перед тим як заснути, в нього виникло запитання: «Чому мені здалося, що я її знаю? Може це такий тип людей, який мені часто зустрічається?»

Джеку снилося, що він лис який бігає горами та полює де йому захочеться. Ніхто не може йому перешкодити, він з легкістю обходить всі пастки від ворогів чи мисливців. Так буде завжди. Аж поки він не відчув запах лисиці десь здалеку. Він пішов на цей запах, щоб знайти її.

Наступного дня Джек прокинувся пізно. Він згадав свій дивний сон і посміявся. Друзі інколи називають його хитрим лисом.

Андрій вже чекав його в кафе готелю.

– Іван приходив передати, що забере вас на аудієнцію до мольфарки в обід.

– О, то для мене тепер буде спеціальний трансфер? Він підвезе мене на велосипеді?

– Я надіюсь ні. Він не уточнив. – Андрій знітився через те, що не задав очевидне питання. – Петро на зв’язку якщо нам буде потрібно.

– Окей, поїдемо на велосипеді. – Джек засміявся.

В назначений час появився Іван. Він приїхав на дорогому престижному автомобілі з водієм.

– Оце рівень. Для вас VIP обслуговування. Мабуть у неї на вас плани. – засміявся Андрій.

– Такого ще не було. Вона сама ні за ким не посилала. – додав Петро.

Джек сів у машину. Іван вмостився на переднє сидіння пасажира.

Чутка про незвичне ставлення мольфарки до гостя пробігла селом швидше ніж машина встигала їхати. З-за парканів виглядали місцеві, а вздовж дороги інші шукачі допомоги з заздрістю дивилися вслід автомобілю.

Вони прибули до будинку. Іван провів гостя в середину.

– Пані вас чекає. Але щоб зустрітися з нею ви маєте одіти цей костюм.

Іван показав на дорогий діловий костюм в кутку.

– Що? Не зрозумів. Для чого.

– Просто робіть як вона просить.

– Слухайте, що тут відбувається.

Іван знову закотив очі. Цей жест він демонстрував кожного разу коли з ним хтось безглуздо сперечався.

– У вас буде ділова розмова. Це бізнес зустріч. Ви хочете бути на цій зустрічі в похідному одязі?

– Окей. Добре.

Джек переодівся. Костюм був точно його розміру. Переважно він такі носить на ділові зустрічі.

– Чому я не дивуюся, – сам до себе сказав він.

Іван повернувся і провів його в іншу частину будинку. Кімната в яку вони зайшли виглядала зовсім по іншому. Це була типова кімната для ділових переговорив в офісних центрах. Добре освітлена, з відмінним офісним обладнанням і досить простора. Джеку здалося дивним, що у невеликому будинку знайшлося місце для такої кімнати. Він ніби перемістився в Нью Йорк як тільки зайшов в цю кімнату. Але за вікном все ще було видно карпатський краєвид.

Мольфарка Анна зайшла в кімнату хвилину пізніше. Вона була також була одіта в діловий костюм. Вона вела себе так ніби це одна з бізнес зустрічей для узгодження деталей ділової угоди. Жінка сіла за стіл і почекала коли гість також сяде напроти неї.

– То як вам результат торгів по EnergyRing?

– Вражає. Що я можу сказати. Ви володієте магією передбачення!

– Ви вже здогадались, що це не магія. Так? І ви дуже хочете мати цю магію в своїх руках. Ви прийшли щоб дізнатися більше про мої технології, а потім зробити мені пропозицію.

– Так. Нам є що обговорити. Я не очікував, що це все буде відбуватися в такому форматі. Ви заздалегідь готувалися до цієї зустрічі? Ви наперед знали, що я зацікавлюся?

– Я хотіла створити знайому вам атмосферу. Щоб ви відчули себе як дома в Нью-Йорку. Як у вашому офісі де ви обговорюєте такі речі.

– В мене дійсно є це відчуття. Ціла купа якихось дивних відчуттів. Ніби це все вже було. Ніби ви людина з того середовища. Все це вражає. Ви передбачаєте мої думки? Мені трохи страшно. Але це мене радує, ви володієте якимось крутим інструментом!

– Добре … Тоді перейдемо до справи. Ви хочете знати в чому мій секрет?

– Дуже хочу. Але чи готові ви його розповісти ось так? Без домовленостей, безе передплат.

– Для вас так. Спеціально для вас я підготувала презентацію.

Анна ввімкнула екран на стіні.

– Я буду відвертою з вами. Ви перший кому я розповідаю про свою технологію. Я багато років працювала у цій сфері. Це те що ви називаєте «великі дані» або big data. Сама ідея не нова, але я побудувала систему яка дозволяє мені прогнозувати процеси де вплив людини є визначальним. Якщо говорити просто, в мене є база даних майже всіх людей на землі. Про кожну людину є вся можлива інформація. Коли мені треба щось прогнозувати, алгоритм вибирає людей які можуть якось впливати на цей процес і тоді нейромережа розраховує прогноз.

– То у вас є база даних всіх людей? Звідки?

– Тут немає нічого секретного. Вона є в багатьох вже. На планеті всього вісім мільярдів людей. Це невелика база даних. ЇЇ можна знайти в даркнеті за доступну ціну. Але насправді там не всі люди присутні. Реально, приблизно третина населення землі відсутня в будь-яких базах. Багато людей в Африці, Азії та деяких інших місцях ніколи не мали паспортів, ніде не записані.

– То як ви вирішили цю проблему? Звідки інформація про них?

– Ніяк. Ці люди не впливають ні на що. Це переважно селяни чи жителі нетрів. Їх діяльність повністю описується простими шаблонами та статистикою.

– Якщо ці дані є ще в когось, чому вони не можуть зробити те що ви?

– Моя система має декілька компонентів. Базова інформація про людей, додаткові дані з інших баз. Наприклад, медичні бази. Дані в реальному часі про багатьох людей. Чим впливовіша людина, тим більше даних про неї можна знайти. Крім декількох тисяч людей на вершині соціальної ієрархії. Президенти, монархи, найбагатші люди. Вони приховують дані про себе, але інші методи тут можуть працювати.

Поки Анна говорила на екрані демонструвались слайди та відео з графічним зображенням всіх цих процесів.

– Якось не віриться, що це все можна знайти в даркнеті.

– Там де даних не вистачає включається статистика, математичні моделі. Люди дуже шаблонні. На поведінку одної людини впливають якихось два десятка факторів. Деякі аргументи мені відомі, інші я визначаю з шаблонів та моделей.

–  Ця компанія яку ви передбачили для мене. Як саме ці дані допомогли?

– Це простий випадок. Алгоритм вибрав декілька тисяч людей та компаній, які в принципі могли б цікавитися покупкою акцій. На основі інформації про попередні покупки, про дослідження які вони робили, чим цікавилися раніше. Фрагменти цих даних вже були в моїй базі. Також дані про їх родичів, всіх хто може вплинути на настрій потенційних покупців. З постів та активності в соціальних мережах можна дізнатися багато інформації про настрій людини. Всі ці дані обробила нейромережа. Та визначила, що загальний настрій цієї групи людей швидше негативний. Це всього пів мільйона вхідних параметрів. Не так вже і багато.

– Зрозуміло. А ще мені розповіли історію про смерть поліцейського яку ви передбачили.

– Там було легко. Можна було і без нейромереж передбачити його дурну смерть. Він кожного дня напивався та їздив по тротуарах в тих самих місцях. В інтернеті появилася новина, що міське управління буде ставити нові стовпи для освітлення. Один стовп мав бути встановлений в тому місці де п’янчуга постійно виїжджає з бару на тротуар. В той день коли поставили стовп він саме туди вилетів на авто.

– Хіба все можна передбачити? Багато чого стається випадково.

– Так. Всі прогнози мають певну ймовірність. Не всі мої передбачення збулися. Але ви знаєте як це працює на практиці. Особливо в бізнесі. 

– Хм. Якось воно все одночасно просто та складно.

– Так. Бази даних з даркнету, інформація в реальному часі від тисяч хакерів, інформація з соціальних мереж, статистика, імовірнісні моделі, математичні моделі людської поведінки, потужний датацентр. Зберіть це все разом і у вас є рецепт магічної скляної кулі. Залишилося лише дізнатися правильні пропорції і як це все зібрати до купи.

Мольфарка, а насправді серйозна науковиця та інженерка продовжувала описувати підприємцю Джеку свою технологію. Вона відповідала на його питання і він все більше переконувався, що це дійсно потужна робоча система. Йому все більше хотілося мати таку річ для себе. Які можливості відкриваються з цим інструментом!

– Я вважаю, що розповіла вам достатньо, щоб ви зрозуміли принцип роботи.

– Чому ви розповіли це саме мені, випадковому гостю? Є люди які можуть запропонувати більшу ціну за мене.

– Деякі випадковості не випадкові. Що ви думаєте про мою технологію?

– Ви хочете щоб я купив її у вас? Яка ціна?

– Я хочу щоб ви зробили мені пропозицію.

– Пропозицію ціни?

– Розумійте як хочете.

Анна підійшла до дверей. Перед виходом повернулась:

– Завтра ви прийдете і зробите мені пропозицію.

– Добре. Я подумаю.

Другу половину для Джек провів на одинці. Він намагався обдумати свої дії. Йому сподобалося побачене. Це дійсно крута можливість.

В уяві почали поставати перспективи володіння таким інструментом. Він нарешті міг би створити свою компанію, а не лише бути одним з партнерів. В США можна би було побудувати значно кращий дата центр. Він без проблем залучить мільярдні інвестиції.

Діяти треба швидко. Що коли хтось інший дізнається про таку чудесну технологію? І як це інші ще не дізналися до тепер? Якось так сталося, що Джек став першим. І він не може опустити цей шанс долі.

Що вона чекає? На яку ціну вона погодиться? Вона так і не сказала. Чомусь вона хоче, щоб він сам озвучив пропозицію. Яка це має бути пропозиція?

Може вона хоче не лише грошей, а партнерство? Може вона також хоче брати участь в розвитку свого проєкту? Може в цьому суть?

Джек обмірковував варіанти та сценарії. Потім напрямок думок пішов в інший бік.

«А може мені слід звернути на неї увагу як на жінку? Це міг би бути непоганий варіант. Вона виглядала симпатично в тому діловому костюмі. Дуже навіть пристойно як для ділових жінок мого кола. Розумна і гарна, ще молода. І володіє потенційно великим багатством. Якби я зустрів її на Мангеттені то обов’язково звернув би увагу, запросив би на побачення. Цей варіант не треба відкидати.»

Джек пішов спати рано. Йому знову снилося, що він хитрий лис. Але цього разу він бігав горами і лісами вже з лисицею. Вони разом полювали, разом обходили пастки. Вдень відпочивали в страві на теплому сонечку.

Зранку, як і вчора, Джек згадав свій сон і здивувався. Якась дивина. Чому саме це?

Але він не довго обмірковував свій сон. Сьогодні мав бути важливий день.

За сніданком Андрій повідомив, що як і вчора, Іван передав що забере Джека і доставить його на зустріч до мольфарки. Але це буде ввечері.

– Ого. Вони знову знущаються з мене? Що мені робити там ввечері?

Андрій знизив плечима. Він не знав, як це коментувати.  

Прийшлося чекати. В селі не було аж так багато розваг. Джек пробував прогулятися по селу, але помітив, що за ним слідкує занадто багато очей. Місцеві люди як і чужі вже були в курсі особливого прийому для нього в мольфарки. Це була новина номер один на сьогодні. Всім було цікаво, що буде далі. Джек вирішив повернутися в готель.

В назначений час появився Іван. Він був верхи на коні. І поряд вів ще одного коня з сідлом. Кінь Івана був чорний, а інший білий.

Джек та Андрій стояли під готелем і не мали слів. Появилися ще інші випадкові глядачі і почали жваво обговорювати цю незвичну сцену.

Іван показав на іншого коня і сказав:

– Пані мольфарка вас чекає.

– Це жарт? Що за ігри.

Іван закотив очі. Він не збирався сперечатися, а лише чекав.

Джек зрозумів, що з ним не жартують. Але він не хотів відмовлятися. Йому потрібна була ця зустріч. Він вже нафантазував яку діяльність він може розвернути з такими технологіями на фондовому ринку. Та й їздити верхи він вміє. Чому б ні.

Джек з Іваном на конях проїхали через село. Мешканці виходили на вулицю подивитися. Одні переказували іншим, щоб встигли вийти і побачити. Це було щось нове.

На вершині пагорба біля хати мольфарки вони спішилися. Іван закликав Джека до хати.

– Пані чекає вас в бесідці. Але ви маєте переодітися. Як вчора.

Іван показав рукою на одяг на стільчику. Це був інший костюм. В такому можна з’являтися в офісі, але він краще підходив для солідного нічного клубу.

Джеку знову відібрало мову. Для чого це? Через мить він сказав.

– Слухай, Іван, я не розумію, що відбувається? Що в нас сьогодні, вечірка з друзями?

На цей раз Іван не закочував очі, а спокійно відповів.

– Пані просить, щоб ви зробили це. У вас буде серйозна зустріч.

Джек погодився. Одів той костюм. Звичайно, костюм йому повністю підійшов. Разом з Іваном він пішов на ту саму бесідку, де був в перший день.

Тут його чекав наступний сюрприз. Частину бесідки займала барна стійка з двома стільчиками. На одному з них сиділа мольфарка Анна. Вона була одіта ніби для походу в бар десь у великому місті. Джек зупинився на вході. Що це все означає? Для чого воно потрібне? У них що, побачення? В одинокій хатині далеко в горах. Відчуття не дуже комфортні. Але вид, звичайно, неймовірний. Якраз захід сонця.

Іван став за стійку бару. Тільки зараз Джек помітив, що Іван також переодівся і дуже природньо виглядає в ролі бармена. Залунала приємна музика.

Дивно, все дуже дивно і підозріло. Але це ж мольфарка, практично відьма. Може це якийсь ритуал. Хоча для чого, вона науковиця і її метод передбачень це інформаційні технології. Причому тут магія, ворожіння і ритуали?

Джек не відчував загрози. Він ввійшов у бесідку, як тепер виконувала функцію бару і сів за стійку поряд з Анною. В нього знову на деякий час появилося дивне відчуття дежавю. Так ніби це вже було раніше.

Деякий час вони сиділи мовчки. Іван поставив перед кожним стакан з віскі. Джек взяв стакан в руки

– І що тут? Приворотне зілля?

– Це віскі Глендфіддіх. Таке як ви любите.

– А. Ну ясно. Ви вже і це вичислили.

Анна глянула на Джека так як жінки оглядають мужчину для потенційного знайомства ввечері у барі.

– Вам подобається захід сонця? Хіба він не прекрасний.

– Гарно. Але я не любитель всіх цих романтичних дурниць.

– Звичайно. Романтики не стають успішними гравцями на ринку.

Джека цікавило одне питання.

– А скажіть, у ваших базах даних є інформація про всіх. То значить і про мене? Що є про мене?

– О-о-о. Ваш профіль дуже об’ємний. Ви лишаєте багато цифрових слідів.

– І що там? Є щось цікаве?

– Нічого особливого. Ви повністю відповідаєте шаблону успішного ділового чоловіка ваших років.

Джек чекав не на таку відповідь. Але не заперечував.

Вони знову замовчали. Потім Джек вирішив поділитися своїми спостереженнями.

– Знаєте, в мене чомусь є відчуття дежавю. Ніби ми вже з вами зустрічалися. Так ніби це вже було.

– Дійсно? І чому б це. Де ми могли зустрітися? – в словах Анни почулися ледь помітні нотки глузування. – А якби ми зустрілися десь в Нью-Йорку, ви б звернули на мене увагу?

– Звичайно! Ви гарна жінка. Жодного сумніву.

– Уявіть собі, ми зустрілися, ви запросили мене на побачення. Потім у нас склалися стосунки. Ми разом почали бізнес. Як пара.

– Так. Це цікавий сценарій розвитку подій. Мені подобається.

– Мої технологій стали би нашими спільними. Безкоштовно для вас.

Джек трохи не очікував такого розвитку подій саме зараз. Але він вмів триматися та швидко реагувати.

Іван справно виконував свою роль бармена. Регулярно підливав віскі у стакани.

Сонце зайшло. З їхнього маленького бару було видно темні силуети гір. Це було дивне відчуття. Ніби галасливий бар з знайомих місць Нью-Йорка підняли в повітря і посадили на вершечку гори. Навколо була абсолютна тиша та сутінки. Вони тут одні.

– Так, технології в придачу до гарної жінки це був би приємний бонус. Але я за цим не женуся. В наших стосунках на першому місці стояли б почуття.

– Почуття? Що ти знаєш про почуття, Джеку? Ти кохав коли небудь?

Чому вона це питає? Розмова пішла не в тому напрямку. Вони мали обговорювати ціну. Варіанти співпраці. А вони спілкуються як на побаченні в барі.

– Е-е-е. Так. Я кохав. Всі закохуються. Я знаю, що це за почуття.

– Нічого ти не знаєш. І ти не збираєшся робити мені пропозицію.

Анна допила з свого стакана.

Джек остаточно зрозумів, що все відбувається не так як він це уявляв.

Анна уважно глянула йому в очі. Чоловіку здалося, що вона зараз бачить його наскрізь і читає всі його думки.

– Ти нічого не пам’ятаєш, Джеку. Зовсім нічого.

– Що? Що я маю пам’ятати?

Анна встала з крісла, відійшла декілька кроків і повернулася до Джека.

– Ти козел. Який же ти козел, Джеку!

Джек Шелбі з відкритим від подиву ротом сидів на кріслі біля стійки бару. Десь дуже далеко, в горах. Йому стало страшно. Але він почав згадувати. Кожної миті все яскравіше. І ось він вже пам’ятає. Десять чи дванадцять років назад. Нью-Йорк. Бар. Цікава дівчина. Розвага на ніч. Все як завжди. Все по правилах. Імена запам’ятовувати не обов’язково. Взяти номер телефону для галочки. Вона казала, що займається наукою. Так, мабуть, це ця жінка.

– Я чекала твого дзвінка пів року. Козел!

«То я тут не випадково?» – подумав Джек, – «Що буде далі?»

Що було далі Джек пам’ятав смутно. Він пішов, точніше побіг, чи намагався бігти, але в сутінках це було важко. Він пам’ятав жіночий сміх. На фоні освітленої будівлі жіночий силует і сміх.

Декілька наступних годин були як в тумані. В тумані і пітьмі. Може від випитого алкоголю, а може від страху.

Джек почав приходити до себе під ранок в аеропорту, чекаючи на посадку на найближчий рейс. Він був весь в синяках і подряпинах. Він смутно в пригадував як багато разів падав поки пішки ішов від хати мольфарки до свого готелю темною вулицею.

Що це було? Як вона заманила його сюди? Тепер зрозуміло, їй потрібен був саме він. І він прибув сюди повністю добровільно.

Андрій вже встиг поклястися, що він з нею не за одно і сам в шоці.

Чому вона це зробила? Щоб помститися йому? Чи щоб здобути його нарешті?

Було багато запитань, але найбільше йому хотілося просто втекти звідси геть.

В літаку Джек заснув. Йому снилося, що він знову лис. Тепер він метушиться в клітці, бігає з одного краю в інший сподіваючись найти вихід. А ззовні лисиця. Вона хитро поглядає на лиса в клітці, ходить навколо клітки, ніби насміхається з нього.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *