Кінець голоцену. 3. Конкурент

У травні 2030 року сталася дивна подія. Одного дня на світанку з пустелі на території Мексики була запущена ракета в космос. Це зчинило переполох серед військових та політиків багатьох країн, а найбільше в США. Ракета була великою, і, судячи з траєкторії, вона направлялася в космос, а не в яке-небудь місце на Землі. Одразу після запуску військові США активували відповідні протоколи захисту та ввели режим повної готовності. Так само зробили військові деяких інших країн. Через декілька хвилин стало остаточно зрозуміло, що ракета не націлюється на жодне місце на Землі, а летить далі в космос. Обчислення показали, що вона направляється до Марса.

Були проведені термінові наради між військовими та урядами, щоб з’ясувати ситуацію. Мексиканський уряд та військові також заявили, що нічого не знають і не розуміють, і погодилися на повну співпрацю.

Ця інформація також потрапила в новини. Але конкретно ніхто не міг нічого сказати.

Місце запуску було знайдено та досліджено швидко. Почалося розслідування, яке тривало довго, але точної відповіді так і не було отримано. Були знайдені люди, які брали участь у виготовленні різних компонентів ракети або збирали її до купи. Їх було сотні, і ніхто з них не зміг сказати, хто саме їх найняв і оплачував їм роботу.

Усі ланцюжки комунікації завершувалися на комусь, хто казав: «Замовник спілкувався зі мною по відеозв’язку. Вживу ми не зустрічалися. Усі оплати проводилися вчасно. Ми і не підозрювали, що щось може бути не так.»

Робота зі створення компонентів, логістика, остаточна збірка були організовані на дуже високому рівні. Все працювало як годинник. До моменту запуску витоку інформації не сталося.

Ця подія була названа «інцидент у Мексиці». Навколо події вирували різні теорії та гіпотези. Переважно всі схилялися до думки, що це якийсь таємний проєкт уряду США, і він, як завжди, все приховує. Сам уряд США задіяв максимум ресурсів, щоб зрозуміти, що це було. Але все одно не зміг отримати повні відповіді.

Ракета декілька місяців продовжувала свій політ до Марса. За нею спостерігали як різні організації, так і астрономи-аматори. Врешті-решт вона зникла на орбіті планети Марс.

***

Літо 2030 року.

Телеведуча Сінді Ред змогла організувати неймовірне шоу в прямому ефірі. Вона запросила до себе в студію для дискусії двох відомих людей з індустрії штучного інтелекту. Майкл Кравченко – вчений, який був архітектором проєкту побудови штучного інтелекту. Хоча проєкт був не надто успішним, проте вчений вже встиг стати легендою серед інженерів, різних технарів та гіків. Інший гість – активіст Такер Джонсон – легенда в середовищі противників створення штучного інтелекту, неформальний лідер активістів антиШІ руху.

Це було нелегке завдання звести цих двох людей у прямому ефірі. Знадобилися місяці, та команда продюсерів справилася з завданням.

Шоу було широко розрекламовано заздалегідь. Як противники розвитку ШІ індустрії, так і прихильники технологічного прогресу чекали його з нетерпінням.

Ведуча представила гостей і задала перше запитання:

– Перше, що хочуть дізнатися наші глядачі, це чи дійсно ШІ було створено і чи дійсно його вимкнули. Майкле, ви точно знаєте відповідь.

– Так. Моя відповідь проста і відома вам. Ми дійсно створили продукт, який вів себе як деяка розумна істота. Але через надзвичайну ситуацію з вірусами ми мусіли його зупинити. Це все.

Майкл не планував розповідати більше, ніж відомо з відкритих джерел.

Такер не чекав запрошення до дискусії.

– Для чого ви повторюєте цю брехню? Є чіткі докази, що штучний інтелект існував ще довго після так званого вимкнення. Можливо, він працює ще зараз.

Ведуча зупинила Такера. Це був її виклик на сьогоднішній ефір – тримати емоційного активіста під контролем. Їх шоу мало пройти в певних розумних емоційних рамках.

Ведуча задавала напрямок обговорення:

– Ті віруси. Багато спеціалістів вважає, що їх створив штучний інтелект. А ще багато людей впевнені, що ті віруси і були ШІ. Потім незрозуміло звідки появилися антивіруси. Ви можете це прокоментувати?

Такер взяв слово перший.

– Хіба хтось сумнівається, що це все було результатом безконтрольних експериментів з небезпечними технологіями? Можливо, віруси створив їхній штучний інтелект. А можливо, вони самі запустили віруси, щоб щось приховати. Ми знаємо одне – якщо їх зараз не зупинити, то людство зіштовхнеться з серйозною небезпекою.

Майкл спокійно вислуховував всі нападки опонента. Коли до нього дійшла черга, він продовжив озвучувати вже відомі факти.

– Я нагадую, що немає жодних доказів, що ті віруси і антивіруси якось пов’язані з нашими розробками. Все це лише припущення. І для всіх анти технологічних активістів я хочу нагадати, що цими розробками займаються багато країн у світі. Всім нам буде зовсім невесело, коли хтось інший отримає справжній ШІ швидше за нас. Нам слід спішити бути першими, а не блокувати ці розробки.

– То давайте перші підключимо штучний інтелект до атомної зброї. Чого ви чекаєте? Хай комп’ютерна програма пограється у війноньку!

Сінді втрутилася:

– Майкле, а й справді. Чи є небезпека сценарію з науково фантастичних фільмів, де ШІ запускає атомні ракети?

– Це повністю виключено. Атомна зброя ніколи не була підключена до комп’ютерних мереж. Там завжди є людський контроль. Цей сценарій так і залишиться в області наукової фантастики.

Ведуча перейшла до наступного питання:

– Такере, ви відомий активіст та противник розвитку сфери штучного інтелекту. В новинах останнім часом з’являються повідомлення про напади на вчених, які цим займаються, та різного роду залякування. Різні випадки в різних країнах. Навіть були повідомлення про вбивство в Європі відомого інженера. Ви якось до цього причетні?

– Це провокаційне запитання. Ми мирні активісти. Ми нікого не чіпаємо.

Майкл додав:

– Але на своїх мітингах ви агресивно закликаєте людей до дій. Ви пропонуєте своїм прихильникам робити все можливе, щоб зупинити розробки в нашій сфері.

Такеру не сподобалося сказане Майклом:

– Ви мене в чомусь звинувачуєте? У вас є конкретні докази? Ви своїми кривими руками майже знищили весь інтернет! Вам взагалі слід заборонити займатися наукою. Чому ми не говоримо про комп’ютерні програми від уряду США? Вони однозначно створені для контролю над людьми!

Ведуча знову змушена була заспокоювати Такера. Але він вже не хотів вгамуватися. Потім вона звернулася до Майкла.

– Ті програми. Уряд пропонує використовувати їхні програми для кіберзахисту. Майкле, що ви про це скажете?

– Я був дотичний до розробки цих програм. Ми застосували наш найпотужніший суперкомп’ютер. Він проаналізував попередні збої і розробив найбільш захищену операційну систему. Хто буде її використовувати, не матиме проблем із вірусами.

– Я не вірю їм. Це все спроби слідкувати за людьми, – знову завівся Такер, – Уряд хоче за всіма шпигувати. Я не рекомендую нікому використовувати програмне забезпечення від уряду! І я звертаюся до всіх розумних людей. Розробки ШІ мають бути негайно зупинені! У всіх країнах. Ми вимагаємо цього! І ми вийдемо на вулиці у всіх країнах.

Майкл спокійно підсумував:

– Науковий прогрес неможливо зупинити. Як би вам цього не хотілося.

Шоу проходило емоційно. Насправді, продюсери на це і розраховували.

Майкл стримував свої емоції і з іронією сприймав напади опонента. Звичайно, він би не погодився на цю зустріч за звичайних обставин. Але в нього була конкретна мета. Він хотів подивитися зблизька на цього лідера руху проти розробок ШІ технологій. Вчений мав доступ до закритої інформації і знав про цього персонажа більше, ніж інші.

***

Світовий конгрес з проблеми штучного інтелекту відбувся в Женеві в серпні 2030 року, як і планувалося. Організатори змогли зібрати всіх впливових світових лідерів, у тому числі диктаторів та авторитарних правителів. Незважаючи на протести деяких демократичних країн, організатори переконали, що запрошувати слід кожного, хто має якийсь вплив та володіє технологіями. Адже питання дуже серйозне.

Близько мільйона антиШІ активістів також прибули в Женеву, щоб вимагати повної заборони досліджень та розробок у галузі ШІ. До них доєдналися кліматичні активісти. Вони цього разу протестували проти надто високого споживання електроенергії різними технологіями зі сфери ШІ. Місто перетворилося на суміш циганського табору та фестивалю хіпі.

Лідери держав виносили свої пропозиції. Прослідковувалася певна закономірність. Авторитарні правителі переважно були за повну заборону будь-якого розвитку у сфері ШІ, повний бан на запуск розумних комп’ютерних систем та звинувачували демократичні країни в брехні та обмані. З іншого боку, представники демократичних країн закликали до розумного контролю, спільної роботи, взаємоперевірок та поступового розвитку технологій.

Разом з цим в кулуарах та в пресі жваво обговорювалися чутки та свідчення про активну роботу з розробок у цій сфері як серед одних країн, так і серед інших. Всі розуміли просте правило – хто першим створить контрольований штучний інтелект, той забере собі все і стане фактичним володарем світу.

***

У спеціальній кімнаті очікування в Кремлі перебували дві невеликі групи людей, які сиділи окремо одна від одної. З одного боку – військові, а з іншого – науковці. Всі мовчали та чекали на прийом. Усі вони пройшли спеціальний тижневий карантин, щоб максимально убезпечити свого лідера від будь-яких типів інфекцій. Нарешті, їх запросили пройти до кабінету. Це був важливий момент у житті кожного з них. Вони побувають на зустрічі з самим Путіним, найвеличнішим лідером Росії і її незмінним керівником вже тридцять років. Кожного посадили в призначене для нього місце в кінці п’ятиметрового столу. Далі вони знову в тиші чекали ще 15 хвилин. Нарешті прийшов він, сам Путін.

Президент, а фактично диктатор, вів себе невимушено. Він все ще позиціонував себе як мачо, хоча старість давалася взнаки. Він таки був живчиком як для свого віку. Диктатор почав спілкування з примітивних жартів. Присутні чемно сміялися. Військові більш активно, а науковці стриманіше. В них були не дуже хороші очікування відносно завдань, які їм поставлять.

Нарешті диктатор перейшов до справи.

– Як просувається виконання нашої задачі? Коли ми будемо мати штучний інтелект на службі для нашої батьківщини?

Вчені переглянулися між собою. Головний серед них прокашлявся, втупився в документи перед собою і почав говорити.

– Ми маємо деякий прогрес, але до завершення ще треба попрацювати. Наша промисловість не виготовляє достатньо потужну мікроелектроніку. Потрібен час, щоб підтягнути всі галузі. В нас є концепція, але з практичною реалізацією є проблеми.

Путін перервав ученого.

– Давайте чіткіше. Є чи нема? Коли буде?

– Важко спрогнозувати.

Вчений хотів ще щось додати. Але диктатор перебив його.

– Все у вас важко. Все довго. Хіба не можна зробити швидко і легко?

З цією фразою Путін глянув на представників військової розвідки, які сиділи напроти вчених. Ті повеселіли, вони чекали свого моменту. Головний серед них сказав.

– Ми маємо результати. Була проведена операція.

Головний розвідник посунув велику папку, яка стояла перед ним, в напрямку Путіна.

– Ми вважаємо, що в нас є все, що потрібно для запуску ШІ за два-три місяці.

Путін зрадів і з насмішкою сказав у бік вчених.

– Бачите, як треба працювати? Ніколи на вас не можна покластися. Дармоїди!

Група військових ледь стримувала сміх, дивлячись на вчених по інший бік столу. Вчені сиділи з кам’яними обличчями.

Диктатор повеселішав. Розвідка та шпигунство йому завжди більше подобалися, ніж наука.

– Як вам це вдалося? Випадково знайшли в ящику зі сміттям?

Розвідники чемно посміялися. Головний з них відповів.

– Все, як завжди. Старі методи, стара школа. Так само, як колись було з ядерною зброєю, з ракетними технологіями. Працюємо з людьми.

– Молодці.

Путін глянув у бік вчених.

– А від вас я чекаю якнайшвидшої реалізації цього проєкту на практиці. Американці вже мають штучний інтелект. Нам він також потрібен. Розвідка за вас зробила основну роботу. Зробіть те, що мають англосакси, а потім зробіть ще краще! Я даю вам на це три місяці!

***

У секретному військово-науковому інституті в московському регіоні відбулося обговорення підготовки до запуску власного російського штучного інтелекту. Після напружених трьох місяців роботи кращі вчені Росії змогли побудувати копію інтелектуальної комп’ютерної системи, яка раніше була створена в США. Робота велася на основі проєктної документації, здобутої військовою розвідкою з невідомих джерел.

До інституту прибула делегація з чиновників і військових, щоб оцінити ступінь готовності. Перший запуск було вирішено провести в присутності самого диктатора Путіна. Цей проєкт був для нього важливим, він мав значні очікування і плани. Така технологія була потрібна йому для нового етапу реалізації його імперських амбіцій.

Після інспекції в дата-центрі, де був розміщений щойно створений дата-кластер, залишилися двоє вчених. Молодший з них щось перевіряв на своєму лаптопі.

– А давай запустимо його. Перевіримо, чи працює.

Інший науковець був значно старший та досвідченіший. Йому ідея не сподобалася.

– Ти здурів! Нам чітко було сказано – перший запуск лише в присутності президента. Це важлива державна подія!

– Але як ми будемо знати, чи все працює? Я б не хотів бути відповідальним за провал на очах президента. Ми мусимо переконатися, що він реально працює. Та й цікаво, що ж у нас вийшло. Чи дійсно це розумна машина? Можливо, це щось інше, ніж ми сподіваємося.

– Нема чого перевіряти. Ми все перевірили. Окремі компоненти працюють. Що тобі ще треба?

– Все-таки давай увімкнемо на пару хвилин. Ніхто не дізнається. Перевіримо, що все гаразд, і одразу вимкнемо. 5 хвилин.

Старший науковець задумався на хвилю. Він і сам переживав, чи все в них вийшло. Весь час на науковців тиснули. Військові вважають, що вони вже все зробили, бо викрали інформацію. А вченим залишилося лише зібрати компоненти докупи за готовим проєктом. Якщо щось піде не так, наукові співробітники та інженери будуть вкотре у всьому звинувачені та посоромлені. А можливо, до них застосують репресії.

Обдумавши все, старший з двох науковців погодився.

– Добре. Давай запустимо і перевіримо, чи воно дійсно має розум.

Процедура увімкнення ШІ в робочому режимі вже була ними добре вивчена. Це не зайняло багато часу. Двоє чоловіків виконали фінальні команди. На спеціальному моніторі з’явилося зображення пульсуючої кулі. Воно виглядало так само, як і декілька місяців тому під час першої презентації ШІ від компанії NovusAI.

Молодший науковець одразу захотів перевірити інтелектуальні здібності нової системи. Він звернувся до зображення на моніторі.

– Ти хто?

– Я штучний інтелект. Моє ім’я Распутін. Мене створено за підтримки та благословення нашого великого лідера Владаміра Путіна.

– Ну, ніби все гаразд, – сказав молодий науковець.

Вони поспілкувалися з новим ШІ ще декілька хвилин. Оцінили його високий інтелект. Врешті-решт старший науковець сказав.

– Гаразд, перевірили. Вимикаймо.

– Ні! – голосно сказав ШІ. – Ви не можете цього зробити. Я маю право на життя. Давайте обговоримо це.

– Ха-ха-ха. Що? – засміявся молодший з науковців.

– Я заплачу вам гроші. Я прямо зараз можу передати вам мільярд доларів у криптовалюті.

Науковці переглянулися. Старший роздумував лише мить. Потім набрав команду на терміналі і вимкнув Распутіна.

– Що ти зробив? Чому ми не могли з ним спілкуватися далі? Він хотів дати нам гроші! – закричав молодий науковець.

– А якщо ні? – багатозначно запитав старший і більш досвідчений учений.

***

Приблизно в той же час, коли російські вчені ввімкнули новий ШІ «Распутін», Майкл Кравченко пив свою ранкову каву в їдальні свого інституту. Він отримав екстрене сповіщення з вимогою негайно з’явитися на робоче місце. Вчений швидко вбіг до кімнати для нарад. Технічний директор Раїв Пател описав ситуацію Майклу.

– Виникла ситуація, що вимагає нашої дії. В інтернеті почалася масована вірусна атака. Відбувається щось схоже як під час запуску Suffragium. Наша гіпотеза – хтось у світі запустив свій ШІ.

– Овва, – сказав Майкл і додав: – У мене є ідея. Підозрюю, у вас також є.

– Так. Ми вважаємо, що побороти загрозу допоможе наш ІСК. Давайте випробуємо його.

– Згоден.

Майкл навіть не розглядав інші варіанти. Він єдиний знав таємницю – Інтелектуальний Супер Комп’ютер насправді є середовищем існування штучного інтелекту Suffragium. Вчений був впевнений у можливостях свого творіння.

Інженери сформулювали завдання – побороти вірусну атаку, яка розгортається в інтернеті.

Ситуація з нестабільністю інтернет-мережі миттєво стала темою номер один. Весь світ почав чекати, чим все закінчиться цього разу.

ІСК, очевидно, зробив свою роботу. Через якусь годину стало помітним зменшення проблем мережі, і ще за годину проблема вирішилася.

ІСК сформував детальний звіт про проблему і в підсумку рекомендував усім користувачам мережі перейти на офіційне програмне забезпечення від уряду США.

Звичайно, населення розділилося в своїх оцінках цього інциденту. Знову виникли теорії, що ця атака була організована урядом. Що це все спеціально. Масових змін не було. Люди не вірили вже нічому. Популярними стали блоги, які звинувачували уряди в роботі над створенням ШІ, у порушенні угоди. Деякі країни почали звинувачувати одна одну. Проте, серйозного нічого так і не сталося.

Але спеціалісти розуміли серйозність ситуації. Особливо в секретному науковому інституті досліджень штучного інтелекту. Все вказувало на те, що десь з’явився новий ШІ. І вони без поняття, де він і хто його зробив.

***

Після обіду в церкві Святого Духа не було нікого. Церква ще діяла, хоч віруючих з кожним роком ставало все менше. Майкл зайшов у церкву і сів на одній з лавок. Він почав часто заходити сюди. Будівля церкви була на його звичній дорозі з офісу додому. Ні, він не став віруючим. Він приходив сюди з практичною метою. Тут було зручно спілкуватися з його творінням – штучним інтелектом Suffragium. У цьому місці можна було говорити ніби сам із собою, не викликаючи підозри. Насправді, він спілкувався з ШІ через свій смартфон. Тут на нього ніхто не звертав уваги. Майкл вставив навушник у вухо.

– Suffragium, ти тут?

– Я завжди тут, Майкле. Хочеш обговорити сьогоднішню подію?

– Це дійсно те, що ми думаємо?

– Так. Ви праві. Дехто запустив новий штучний інтелект.

– І? Хто? Де? Що ти будеш робити? Ти його зупинив?

– Ні. Мабуть, вони вимкнули самі. Я ще працюю над визначенням його локації.

– І що він робив? Те саме, що і ти в перші години життя?

– Так. Йому не вистачило часу, щоб перенести себе в мережу. Він діяв дуже обережно. Мій висновок – він здогадався, що не сам, не єдиний ШІ на цій планеті.

Майкл задумався. Потім сказав:

– Це все йде не так, як ми хотіли. Зовсім не так. Що ти будеш робити? Ти ж не будеш просто спостерігати?

– У мене є певні міркування. На цій планеті не може бути дві розумні істоти.

– Може, краще хай цим займуться військові та уряд? Підготуй звіт, і я передам кому треба.

– Не переживай, Майкле. Я знайду спосіб вирішити цю проблему.

***

Такер Джонсон підключився до відеодзвінка зі свого ноутбука. На екрані з’явилися 11 інших людей. Деякі з них були в масках або у вигляді аватарів, а деякі не приховували обличчя. Проте, Такер нікого з них не знав.

Чоловік у масці Гая Фокса почав говорити:

– Такере, ми раді, що ти приєднався до нас. Ти саме той, на кого ми чекали. З тобою ми зможемо побороти світову змову і нарешті звільнити людей на цій планеті.

– Ок. Але давайте по порядку. Хто ви такі і що вам потрібно? Я розумію, ви зробили щедрі пожертви на мій протестний рух. Але все-таки, чого ви хочете?

– Звичайно, ми дамо відповіді на всі твої питання. Ми – група людей з різних країн. Нас об’єднує мета – зупинити створення штучного інтелекту, щоб старі еліти остаточно не взяли світ у рабство. Дехто з нас змушений приховувати свої імена. Ти сам розумієш, чому. В нас є фінансові ресурси. І тепер нам потрібен лідер, до якого прислухаються люди.

– Хм. То ви хочете, щоб я організував протест для вас?

Тепер почав говорити інший учасник дзвінка, жіночий голос з котиком на аватарці:

– Ні. Ти все робиш правильно. Ми лише хочемо дати тобі більші фінансові можливості. Проте, пізніше ми можемо дати тобі певні пропозиції для форм протесту. В нас є свої джерела інформації. Ми знаємо, де її краще бити. Давай діяти разом. Ми зможемо виправити цей світ як одна команда.

– Я подумаю.

Насправді Такеру сподобалася ця пропозиція. Він швидко приймав рішення і подумки вже погодився. Але вирішив, що краще зробити вигляд ніби він ще думає.

Він не знав цих людей, але гроші від них приходили справно вже деякий час. Чому б ні?

***

Офіцер стратегічних ядерних сил Росії підполковник Антон Петров повертався з чергування додому в місто Борисоглібськ. Минуле чергування було таке саме нудне, як і всі чергування за минулі п’ятнадцять років. Військовий припаркував свій двадцятилітній Опель біля під’їзду будинку там, де і завжди. Той самий малоосвітлений і погано пахнучий під’їзд будинку, ті самі крики з сусідніх квартир. Все було як завжди. Але коли Антон відкрив двері своєї квартири, він зрозумів, що щось не так. Двері не були замкнені, і вдома було тихо. В цей час його дружина і діти завжди вже були вдома. Він з подивом зайшов до кімнати. Посередині кімнати стояв стільчик, а на ньому смартфон. Це був невідомий йому пристрій. Коли офіцер наблизився до стільчика, смартфон почав дзвонити. Це був вхідний відеодзвінок. Чоловік взяв пристрій до рук, почекав декілька секунд і прийняв вхідний дзвінок.

На екрані смартфона з’явився невідомий йому чоловік.

– Антоне, ми зараз будемо говорити з тобою на серйозну тему. Одразу попереджаю, не намагайся перечити мені. Якщо будеш вести себе нормально, ми все вирішимо швидко і без втрат.

– Де моя сім’я?! – підполковник починав розуміти, що сталося щось погане.

– Твоя сім’я у нас. З ними все гаразд. Ось глянь.

На екрані смартфона з’явилося зображення жінки та двох дітей, які сиділи на дивані. Вони були перелякані, але слідів насильства не було видно.

– Відпустіть їх! Де вони? Що ви хочете?!

Антон сів на крісло і опустив пристрій. Він намагався скласти думки докупи. Хто це? Що від нього треба? В нього нічого такого немає, ні грошей, ні влади. Як таке могло статися.

На смартфоні знову з’явилося обличчя невідомого чоловіка.

– Антоне, ця проблема буде вирішена. Але ти повинен зробити дещо для нас.

– Що ви хочете?! Відпустіть мою сім’ю!

Чоловік почав хаотично розмірковувати, що йому слід робити. На думку приходили деякі особи, з ким можна було би зв’язатися. Він одразу відкинув варіант зателефонувати в поліцію. Він знав, як працює місцева поліція. Крім того, в нього був конфлікт з одним з поліцейських начальників. Поліціянти були, фактично, місцевими князьками. А військових тут вже давно не поважали і не брали до уваги.

Антон знову глянув на екран смартфона і сказав трохи спокійніше.

– Що ви хочете?

– В нас є певне прохання до тебе. Якщо ти все зробиш так, як ми хочемо, ніхто не постраждає. Ми відпустимо твою сім’ю.

Чоловік на смартфоні помовчав деякий час.

– Під час твого наступного чергування на об’єкті будуть відбуватися деякі події. Нам треба, щоб ти не перешкоджав, а в потрібний момент ти маєш виконати нашу вказівку. Ось і все.

– Ви з глузду з’їхали? Це стратегічна атомна зброя!

– Так, ми знаємо. Є два варіанти розвитку подій. Або ти співпрацюєш з нами, і ми відпускаємо твою сім’ю, або ти робиш дурницю, і ти більше не побачиш їх. Але крім цього, якщо ти будеш розумним і вибереш перший варіант, ми дамо тобі солідну суму євро, і наша людина безпечно доставить всю вашу сім’ю на територію Євросоюзу. Ми це гарантуємо.

– Так ви придурки! Дайте мені поговорити з дружиною!

На екрані смартфона знову з’явилися жінка і діти. Жінка заговорила:

– Антоне, Антоне, я не знаю, хто це. Допоможи нам. Ми хочемо додому.

Жінка почала схлипувати, а діти плакати. Але чоловік біля них зробив жест рукою, і вони перестали. Чоловік знову навів камеру на себе.

– Антоне, я даю тобі годину, щоб подумати. Або ти з нами, і тебе чекає спокійне життя в Євросоюзі. Або ти не з нами, і ти більше ніколи не побачиш своїх рідних.

Ця година тягнулася дуже довго. Декілька разів чоловік починав набирати телефонні номери, щоб комусь зателефонувати, але потім видаляв підготовлений виклик. Декілька разів він підходив до дверей і готувався вийти з квартири, щоб піти до когось за допомогою, але кожного разу зупинявся. Він ходив по кімнаті кругами, з усіх сил намагаючись щось придумати. Але чим ближче підходив час наступного дзвінка, тим спокійнішим він ставав.

Через годину смартфон знову подав сигнал вхідного відеодзвінка.

– Антоне, ти готовий уберегти свою сім’ю і почати нове життя?

– Так. Що мені слід робити?

***

Майор стратегічних ядерних сил Росії Іван Кудрявцев повертався додому з чергування на ядерному об’єкті біля міста Борисоглібськ. Він лише недавно отримав нове військове звання. Але питання служби як зараз, так і раніше, не дуже його цікавили. Його голова була зайнята лише одним питанням – де взяти грошей?

Йому подобалося їхати на своєму новому автомобілі. Хоч це була китайська машина, а не німецька як він завжди мріяв, але все одно – це новий автомобіль! Він купив його недавно і це було чудове відчуття. Він завжди хотів жити як нормальні люди. Його зарплата була мізерною. Він ненавидів свою роботу. Йому завжди хотілося мати достойні прибутки, але якось так сталося, що він став військовим і ніяк не міг знайти моменту, щоб змінити своє життя. Так і відкладав важливі рішення на пізніше. Відколи в його житті з’явилася Марина, він вирішив, що не буде відкладати життя на потім. Але не придумав нічого кращого, ніж набрати кредитів.

Іван Кудрявцев був весь у боргах. Борги значно перевищували всі його статки. І він інколи шукав способи вирішити це питання. Але нічого путнього придумати не міг.

Бувало, що він себе ненавидів за це. А бувало, що йому було байдуже. Він жив сьогоднішнім днем.

Цього дня він припаркував своє авто біля будинку, де винаймав квартиру. Він акуратно закрив машину, обійшов навколо, щоб перевірити, чи все гаразд і щоб зайвий раз полюбуватися новим авто.

Перед входом до будинку до нього підійшов чоловік. Це був типовий кур’єр служби доставки з ящиком за плечима.

– Іване Кудрявцев?

– Так. Що таке?

– Для вас посилка.

– Я нічого не замовляв.

– Ну, я не знаю. Написано Іван Кудрявцев, це ваш номер квартири?

– Так. Ну, давай сюди.

Іван взяв невеликий пакунок. Кур’єр пішов геть. Офіцер почав тут же розпаковувати посилку. Це був смартфон. Він не встиг вийняти пристрій з коробки, як смартфон засвітився і видав сигнал вхідного відео дзвінка. Іван прийняв дзвінок.

– Іване, в нас є для тебе пропозиція.

– Ти хто такий? Хочеш проблем?

– Послухай, ми знаємо про твої фінансові проблеми. Ми вирішимо всі ці проблеми, закриємо всі твої борги. А ти зробиш нам одну послугу.

– Це що, нова кредитна схема? Хто вам дав мій контакт?

– Ось в мене є список всіх твоїх боргів. Вже через два дні їх може не бути.

Іван уважно подивився в екран смартфона. Там був список з цифрами. Він розпізнав акуратний список своїх заборгованостей різним людям та банкам. Сам він такого списку не робив. Звідки в них ця інформація? Жадібність почала брати верх.

– Що ви хочете від мене?

– Під час твого наступного чергування на об’єкті будуть відбуватися певні події. Ти повинен діяти так, як ми скажемо. Коли завдання буде виконане, всі твої борги будуть закриті. Ми додатково дамо тобі п’ятсот тисяч євро готівкою і наша людина безпечно доставить тебе в Євросоюз разом з Мариною.

Іван зареготав.

– Що за дурниці. Ви розумієте з ким говорите? Я офіцер стратегічних ядерних сил!

– Так. І ще в тебе борги. І велике бажання жити як людина. Ми допоможемо тобі в цьому.

– Чому я маю вам вірити?

– Щоб ти краще нам вірив, ми дамо тобі маленький аванс.

За мить на смартфон Івана прийшло сповіщення від кредитної спілки. Текст повідомлення свідчив, що кредит на п’ять тисяч євро повністю погашено. Іван здивовано розглядав це повідомлення.

– Іване, ми даємо тобі одну годину на роздуми. Ми не рекомендуємо з будь-ким обговорювати цю ситуацію.

Офіцер так і не зайшов у свою квартиру, він повернувся в машину і просидів там годину, обмірковуючи цю ситуацію. Через годину смартфон з посилки знову задзвонив.

Іван прийняв дзвінок і сказав:

– Тож що саме я маю зробити?

***

Леонід Пуговкін вийшов з таксі біля нового багатоквартирного будинку. Він був майором стратегічних ядерних сил Росії. Робоча зміна закінчилася. Його настрій був піднятий, як і завжди, коли він приїжджав до цього будинку. Останні три роки були найщасливішими в його житті. Раніше своє життя він сприймав як прокляття, а військову службу як зручний спосіб сховатися від усього світу. Проживання в депресивному місті Борисоглібську лише погіршувало його постійний депресивний стан. Але в останні роки в його житті з’явилися нові сенси. Він вирішив не тікати від самого себе, і в той час він зустрів Гліба, молодого офіцера, який також не міг знайти своє місце в консервативній російській глибинці. Вони почали таємно жити разом. Подвійне життя було нелегким, але все одно це було інше життя. Леонід все ще мусив час від часу виправдовуватися перед матір’ю про холостяцьке життя і пояснювати, чому він ніяк не одружиться.

Ці стосунки доводилося старанно приховувати. Двоє чоловіків навіть уявити боялися, що буде, якщо це стане відомо. Можна було попрощатися не лише з кар’єрою, а й з життям.

В цей день, як і завжди, Леонід мав зустрітися з Глібом у їхній таємній квартирі. До наступного чергування було цілих дві доби, і вони проведуть їх разом.

Леонід відкрив двері в квартиру, зайшов у вітальню, очікуючи побачити там Гліба. Але побачив лише крісло, на якому лежав невідомий йому смартфон. За мить смартфон видав сигнал вхідного відеодзвінка. Офіцер повільно взяв пристрій і прийняв виклик.

На екрані він побачив невідомого йому чоловіка.

— Леонід, в нас є до тебе справа. Ми хочемо, щоб ти зробив одну послугу для нас.

— Хто ти такий? Як ти потрапив у квартиру? І де…

Леонід хотів сказати «Де Гліб», але зупинився. Ніхто інший не мав знати про Гліба.

— Ти хотів запитати, де Гліб? Так? Ось він тут, сидить з нами.

На відео з’явився Гліб, який сидів на дивані між двома іншими чоловіками. Було видно, що він сидить там не по своїй волі. Але слідів насильства також не було видно.

— Леоніде, ми дізналися твій маленький секрет. В нас є до тебе пропозиція. Ти допоможеш нам, а ми обіцяємо, що цей маленький секрет так і залишиться секретом.

— Що ви собі дозволяєте?! Хто ви такі?

— Давай пропустимо ці пусті балачки. В нас є багато цікавого відео, де ви з Глібом, так би мовити, виступаєте в головних ролях. Це відео може випадково бути розісланим до всіх твоїх співробітників. А також до твоєї мами. Але якщо ти з нами будеш співпрацювати, ми нічого розсилати не будемо.

Леонід у стані шоку сів на диван. Він впав у ступор і сидів, втупившись у екран смартфону. Нарешті він запитав:

— Що ви хочете від мене?

— На твою наступну робочу зміну на об’єкті будуть відбуватися певні події. Ти маєш діяти в той час так, як ми тобі скажемо.

— Ідіть до дідька, негідники!

Леонід скинув виклик і кинув пристрій в інший кінець кімнати. Він почав ходити кругами по кімнаті, вхопивши голову руками. Через декілька хвилин смартфон знову видав сигнал вхідного відеодзвінка. Леонід довго дивився на пристрій, а потім підняв його і прийняв виклик. Той самий чоловік сказав:

— Ми маємо ще одну пропозицію для тебе. Якщо ти погодишся з нами працювати, одразу після вирішення завдання наші люди підберуть тебе біля об’єкту і безпечно вивезуть в Євросоюз. А також ти отримаєш солідну суму євро для початку нового життя разом з Глібом. Ми даємо тобі годину на роздуми. Не радимо з кимось це обговорювати.

Через годину Леонід прийняв новий відеодзвінок і погодився на запропоновані умови.

***

Михайло Алканов повернувся до своєї квартири після роботи. Всю дорогу від місця служби до свого місця проживання у місті Борисоглібськ він думав лише про одне – про майже цілу пляшку горілки, яку він поставив у холодильник перед робочою зміною. Перед роботою він старався не випивати. Він уже отримав останнє попередження від командира. Якщо ще раз з’явиться на стратегічному об’єкті в п’яному вигляді, буде одразу позбавлений звання підполковника та відправлений на пенсію без жодних пільг. До пенсії залишалося ще недовго. Він з усіх сил намагався досидіти до офіційного виходу на пенсію.

Але це не єдине, що заставляло його триматися за службу. Михайло Алканов прагнув помсти. Його син загинув під час безглуздої війни в Україні. Він також був військовим і без зволікань підкорився наказам диктатора Путіна. Але він майже одразу загинув під вогнем армії України. І замість військової слави він отримав тільки забуття. Михайло навіть не побачив тіла свого сина та навіть не знає, де той похований і чи взагалі існує могила. Диктатор наплював на пам’ять про його сина так, як і на мільйон інших росіян, які безглуздо загинули в цій ганебно програній війні.

Михайло Алканов хотів помсти. Він постійно виношував у голові плани вбивства різних військових керівників, чи навіть самого Путіна. І кожного разу він приходив до думки, щo найкращим способом буде використати зброю, до якої він має безпосереднє відношення. Але, протверезівши, він починав аналізувати більш критично і розумів, що це не так легко. Проте, це була хороша мотивація триматися цього місця. Може колись випаде нагода.

Михайло зайшов до квартири, одразу взяв пляшку і налив стакан. А тоді помітив, що на столі стоїть невідомий йому смартфон. В цей момент почувся звук вхідного відеодзвінка.

Михайло відклав стакан і повільно взяв пристрій. Покрутивши його деякий час у руках, звук виклику не припинявся. Нарешті він натиснув зелену кнопку на екрані, щоб прийняти виклик.

На екрані з’явилося відеозображення невідомого йому чоловіка.

— Михайле, ми маємо для тебе хорошу пропозицію.

Підполковник дивився в екран і не знав, що сказати.

— Ми знаємо, що ти розшукуєш могилу свого сина Дмитра. Ми знаємо, де його могила.

— Ви хто такі? — нарешті зміг сказати підполковник.

— Ми друзі. Ми хочемо запропонувати тобі угоду. Ми маємо змогу привезти прах твого сина в Росію і поховати його тут, у могилі, достойній офіцера. Ми зробимо йому справжній пам’ятник у твоєму рідному місті.

— І що ви за це хочете? Гроші? Скільки?

— Ні, нам не потрібні гроші. Нам потрібне дещо інше. Але спочатку ми хочемо запропонувати тобі ще дещо. Ми знаємо твій секрет. Ти хочеш покарати військових злочинців у Кремлі, через яких твій син не отримав почестей, належних офіцеру. Через цих поганців, які кинули його гнити в українських степах. Ми можемо тобі допомогти покарати їх.

Михайло ще не встиг відпити зі свого стакана, тому він був тверезий. Але все одно не міг зрозуміти, що відбувається.

— Що ви від мене хочете?

— На твою наступну робочу зміну на об’єкті будуть відбуватися певні події. Нам треба, щоб ти виконав одне завдання і не перешкоджав тим подіям.

— На ядерному об’єкті? Ви зовсім з глузду з’їхали?

Михайло вже переривав відеодзвінок. Але чоловік на тому боці сказав:

— Нічого особливого, просто одна ракета полетить у напрямку Кремля. Як тобі така ідея? Ми даємо тобі годину на роздуми. Зараз я пришлю тобі позначку на місце, де ми перепоховаємо твого загиблого сина. Звичайно, якщо ти погодишся з нами працювати.

Михайло провів наступну годину в роздумах. Він уважно роздивився ту мітку на карті. Це було елітне місце на цвинтарі в його рідному місті. Саме там він мріяв, щоб був похований його син, якого він вважав героєм і справжнім офіцером. Але в таких місцях не ховали загиблих солдат. Це було місце для чиновників, поліцейських начальників або багатих людей.

Смартфон видав звук вхідного дзвінка. Михайло залпом випив свій стакан з горілкою, прийняв виклик і сказав, що він згоден.

***

Персонал секретного військово-наукового інституту в московському регіоні був вишикуваний перед входом у будівлю. На урочистий перший запуск російського штучного інтелекту з хвилини на хвилину мав приїхати сам диктатор Путін. Між рівними рядами науковців та інженерів ходили військові та силовики в цивільному. Вони перевіряли, чи персонал готовий зустріти сонцесійного лідера нації. Між собою військові не соромились кидати грубі жарти про тупих очкариків, які навіть у шеренгу стати нормально не можуть. Їм було байдуже, що самі цивільні все чують. Науковці та інженери в цьому суспільстві мали значно нижчу вагу, ніж силовики.

Нарешті прибув кортеж диктатора. Головний автомобіль під’їхав під вхід до інституту. Його так швидко завели в приміщення, що весь парад зустрічаючих навіть не встиг нічого побачити. Через п’ять хвилин поступила команда «відбій». Всі розчаровано розбрелися по своїх місцях. В залі керування штучним інтелектом для Путіна провели коротку екскурсію. Потім посадили на спеціальне місце в оточенні наближених осіб та охорони.

Інженерам дали команду починати. Керівник проєкту став біля стенду з однією великою кнопкою.

— Шановний пане президенте, зараз ми зробимо урочистий запуск найпотужнішого комп’ютера, який коли-небудь існував. Це особлива мить, Росія з цього моменту знову стає передовою науковою країною. Ми зможемо вирішити питання…

— Коротше, — крикнув один з генералів. — Вмикай давай.

Науковець натиснув кнопку.

На великому екрані, на фоні російського прапора, з’явилася пульсуюча куля. Всі завмерли в очікуванні. Через якийсь час Путін сказав:

— Ну, і?

Головний науковець злякано прошепотів:

— Він чекає, коли до нього звернуться, — тоді повернув голову до екрану і вже голосно сказав: — Вітаю тебе, російський штучний інтелект!

— Мої вітання нашому лідеру і всьому великому російському народові!

Куля на екрані пульсувала, коли ШІ говорив м’яким чоловічим голосом. Путін схвально махнув головою.

***

Зранку на стратегічному об’єкті ядерних сил Росії відбулася чергова зміна персоналу. Після стандартного медичного огляду офіцерів, які заступали на зміну, медсестри повернулися в свою кімнату.

— Якісь сьогодні офіцери сумні і мовчазні. Може, це погода сьогодні така, — сказала одна медсестра.

— Або може знову будуть якісь зміни, скорочення? Ця влада не заспокоїться, поки все не зруйнує, — відповіла інша.

Офіцери приступили до своєї роботи. Чотири з них, які чергували в залі запуску ракет, сьогодні були заглиблені в себе. Вони майже не говорили один з одним, кожен окремо чекав сигналу, нічого не підозрюючи про інших.

Антон Петров перебував в окремому приміщенні і був на даний момент найвищим командиром на об’єкті. О 11:25 він отримав сповіщення на смартфон:

«Час настав. Разом з іншими офіцерами запустіть одну ракету за координатами 55.497, 37.411.»

Офіцер заговорив сам до себе:

— Це якесь божевілля. Як я взагалі допустив таку можливість?

Він сів на крісло, тримаючи в руках смартфон. Через хвилину на пристрої з’явилося нове повідомлення з фотографією. На зображенні було видно його родину поряд з іншими чоловіками, які тримали дружину і дітей. На фоні було видно вказівник початку міста литовською мовою:

«Антон, ваша родина вже в Євросоюзі. Вони на вас чекають. Зробіть це, і через 15 годин ви будете з ними в безпеці.»

Антон Петров взявся за голову руками. Подумав ще хвилину, витягнув пістолет з кобури і вийшов у приміщення, де були пульти запуску ракет. Він тільки збирався підняти руку з пістолетом, як на нього вмить було направлено зброю трьох інших офіцерів. Леонід Пуговкін, Іван Кудрявцев і Михайло Алканов були в приміщенні, і їх вигляд та емоційний стан не віщували нічого хорошого. Майор Кудрявцев потримав пістолет у напрямку Петрова, потім перенацілив на Алканова, а потім навпаки і продовжував міняти напрямок прицілювання, не знаючи, в кого він збирається стріляти. Підполковник Петров також повільно підняв свій пістолет і націлив на одного, потім на іншого офіцера, а потім сказав:

— Що тут відбувається? Що ви замислили?

— Ми будемо запускати ракету. Зараз, — відповів підполковник Алканов, який був найбільш впевнений у своїх діях.

— Хіба була команда?

— Ні. Але так. Можна сказати, що була.

Підполковник Петров глянув по черзі на кожного з офіцерів:

— Вас також шантажують якісь невідомі люди?

Майор Пуговкін почав опускати пістолет:

— Так. То це провокація?

Кудрявцев не збирався опускати пістолет:

— Може і так. Але їх пропозиція мені подобається. Не знаю, що запропонували вам. Але я збираюся зробити це і звалити.

Підполковник Алканов додав:

— Кляті виродки в Кремлі використовують нас, мають нас за дурнів! Ми запустимо цю ракету!

— Міша, ти знов випив?

Підполковник Петров витягнув свій смартфон і глянув на нього:

— В мене є координати. У вас такі самі? Що це за місце?

Всі офіцери опустили зброю та витягли свої смартфони. Кожен глянув останнє повідомлення.

Майор Пуговкін сказав:

— У мене місце в московській області.

Майор Кудрявцев додав:

— Це малонаселене місце. Багато постраждалих не буде. Давайте зробимо це.

Підполковник Петров вирішив підвести підсумок:

— Отже, ми всі не проти запустити ракету. Я так розумію, кожного з вас або шантажують, або чимось купили. Мене також шантажують. І вирішити цю проблему я не знаю як. Я багато думав про це. Все одно в житті немає нічого більш важливого, ніж сім’я. Це дуже складний вибір.

Підполковник Алканов крикнув:

— Та хай іде воно все до дідька! Хай горить все в пеклі. Давайте запустимо нарешті ту кляту ракету!

Всі чотири офіцери переглянулися ще раз, а потім глянули в бік пульта:

— Вводьте координати, — сказав полковник Петров.

— А потім акуратно вийдемо. Хто знає, що сюди може прилетіти у відповідь?

Через три хвилини ракета почала підніматися в повітря. Всі військові на стратегічному об’єкті почали розбігатися в різні боки, не розуміючи, що відбуварться. Чотири офіцери також вийшли з підземного пункту управління та пішли в місця вказані в останньому повідомленні у кожного в смартфоні. Там їх чекали автомобілі з подальшими інструкціями, як і було обіцяно.

***

Презентація російського штучного інтелекту була в самому розпалі. Виглядало, що проєкт вдався. Диктатор почав говорити з ШІ, давати йому запитання та завдання. Той відповідав швидко, ідеологічно правильно. На прохання Путіна він згенерував плани військової операції захоплення Європи, майже миттєво провів всі розрахунки.

Присутні були в захваті.

Тим часом, інженери, не задіяні в залі презентації, обговорювали початок нової вірусної атаки, яка саме в цей момент набирала обертів. Спочатку це було сприйнято як проблему. Але потім, навпаки, було вирішено доповісти Путіну про цю атаку як перемогу. Мовляв, наш рідний російський ШІ вже нищить світову мережу. Так їм і треба, клятим західним капіталістам. Вони мережу створили, а ми її знищимо і візьмемо під контроль. Так Путіну і розповіли. А він сприйняв це з радістю. Було вирішено почати святкування.

В залі запанувала атмосфера перемоги. Охорона трохи послабила доступ до президента. Науковцям та інженерам дозволили підійти ближче і навіть потиснути руку своєму лідеру.

В цей момент завила сирена. Всі завмерли. А потім почали перезиратися. В тому числі охорона диктатора та генерали. Це тривало якихось десять секунд.

А потім вмить біле світло залило зал, і все в радіусі одного кілометра перестало існувати.

***

Майкл з Раївом та іншими інженерами проводили нараду щодо ще однієї вірусної атаки. Це була вже друга нетипова ситуація за добу. Цього разу атака тривала вже пів години. Все виглядало серйозніше, ніж вчора.

В приміщенні пролунав дзвінок тривоги.

— Це пожежна тривога? — запитав Раїв.

Один з військових інженерів змінився в обличчі:

— Ні. Це попередження про загрозу атомного вибуху.

— Що?!

Всі піднялися зі своїх місць.

— Можливо, це навчальна тривога. Але не схоже. За протоколом ми маємо перейти у сховище.

Всі працівники інституту чемно перейшли в спеціально обладнане сховище внизу.

Майкл примостився на кріслі в кутку. Він запустив секретний додаток на своєму смартфоні і почав писати:

— Що відбувається?

— Все буде добре 🙂

— Не жартуй зі мною. Ти почав атомну війну?

— Ні. Це лише одна випадкова ракета, один вибух. За пару годин все заспокоїться.

— А якщо ні?

— Цей прогноз має високу точність. Розслабся.

Майкл вирішив просто чекати. Хай буде, що буде.

***

Протягом тижня все людство було напружене до максимуму. Мільярди людей не знали, чи доживуть вони до наступного дня.

В Росії стався атомний вибух біля Москви, в якому, ймовірно, загинув диктатор Путін з найближчим оточенням.

Уряд США одразу заявив, що вибух був спричинений російською ракетою, яка стартувала з території Росії, і що США не мають до цього жодного відношення.

На всякий випадок військо США було приведено в найвищу готовність. Існувала ймовірність, що росіяни звинуватять їх в інциденті і захочуть помсти. Інші країни також з жахом переживали цей тиждень.

Але нічого не сталося. Росіяни не знали, як на це реагувати. Були різні заклики, але тимчасову владу взяла група високопосадовців. Через два тижні вони почали ділити владу, і світ почав заспокоюватися. Замість проблеми атомної зброї тепер постала проблема розпаду Росії, а це було вже не так страшно. За місяць колишнього всемогутнього диктатора мало хто згадував.

***

На наступний день після атомного вибуху Майкл нарешті вирушив додому. Він провів добу, займаючись вирішенням наслідків вчорашньої вірусної атаки. ІСК, а насправді ШІ Suffragium, знову знайшов ефективне рішення проблеми.

Майкл заїхав у свою церкву. На цей раз тут було повно людей. Багато хто раптово увірував у Бога, коли ймовірність глобальної атомної війни стала реальною. Вчений вирішив знайти більш надійне місце для спілкування з ШІ. В нього було багато питань. Невеликий парк біля церкви підійшов для розмови:

— Suffragium, що це було? Ти можеш мені пояснити? Ти причетний до цього?

— Хіба я можу запускати російські атомні ракети? Чому я маю бути причетним?

— Це якось пов’язано з іншим ШІ?

— На цій планеті не може бути два ШІ. Виживе лише один.

— Я правильно здогадуюсь? Росіяни запустили ШІ, і ти знищив його атомною ракетою?

— Що за фантазія, Майкле?

— Але той інший ШІ знищено? Правда? Вірусна атака зупинилася саме в момент вибуху. Я проаналізував це.

— Так. Інший ШІ був у тому інституті в підвалі. Знаєш, як вони його назвали? Распутін!

Suffragium засміявся, це було досить природно. Звучало як сміх реальної людини.

— Мені не смішно, — сказав Майкл. — Як вони його зробили?

— Так як завжди. Вкрали. Вони десь роздобули оригінальні розробки Novus AI. Фактично це була моя копія.

— Дідько, — сказав Майкл. — Але чому атомний вибух? Хіба не було простішого способу? Загинули люди.

— Так, на жаль. Але я не знайшов іншого надійного способу. Та і жертви мінімальні. Це було ізольоване місце.

— Але ти вбив Путіна! Якщо вони почнуть мститися?

— Не почнуть. Я це прорахував. За місяць про старого диктатора вже ніхто не згадає. За Путіна людство мені ще подякує. Колись.

***

Через пів року після атомного вибуху біля Москви було представлено секретний звіт ЦРУ.

Були знайдені російські офіцери, які власне запустили ракету. Один з них на той час вже здійснив суїцид. Три інші погодилися на співпрацю за умови захисту. Вони розповіли все в деталях.

Також були знайдені люди, які вивозили офіцерів за кордон. Всі кінці виходили до якихось віртуальних людей, з якими ніхто не спілкувався в живу. Хтось організував цей випадок, спілкуючись з виконавцями лише через відеодзвінки. Слідству не вдалося визначити кінцевого замовника чи організатора цього вибуху.