– Я вам можу розказати про сто людей яким вона все передбачила і не знаю ні одного кому передбачення не збулося! Навіть не сумнівайтеся ні на секунду! Вона знає все!
Петро в одній руці тримав паперовий стаканчик з кавою, а в іншій кусок картоплі-фрі. Його англійський акцент був жахливий, він довго підбирав слова.
– В нас в горах багато мольфарів, віщунів і всяких відьом. Але такої сили ніхто не має. Люди чекають тижнями щоб попасти до неї. Але вона приймає не всіх.
Джек Шелбі розумів акцент Петра. Він вже мав багато знайомих українців. Він взагалі добре розрізняв сотню акцентів англійської мови.
Крім них двох за столиком кафе на заправці був ще Андрій Кушнір. Лише дві години тому Петро зустрів двох інших в аеропорту і тепер віз їх в село в Карпатах.
– А ти сам до неї ходив, тобі вона щось передбачила?
Петро пожвавішав.
– А моя машина, як вам, подобається? – Петро з гордістю показав рукою в бік парковки де стояв новий позашляховик, яким вони тільки що приїхали. Джек і Андрій звернули увагу на авто. Його рівень не відповідав зовнішності і статусу Петра. Він аж ніяк не виглядав як успішний бізнесмен. – Я заробив гроші на цю машину завдяки мольфарці! Я запитав її про майбутні футбольні матчі і зробив ставку. Я виграв! Я поставив всі свої гроші і заробив у п’ять разів більше!